Ось проминає тихий день,
і серед лісу
затихли геть усі пісні
запала тиша.
Останній промінь між гілля –
надходить вечір,
дерева шепчуться собі
про вічні речі.
Минуло літо ще одне,
як було й досі,
стихає зелень барв,
а завтра – осінь.

ОБ
31.08.2011

O generation of the thoroughly smug
and thoroughly uncomfortable,
I have seen fishermen picnicking in the sun,
I have seen them with untidy families,
I have seen their smiles full of teeth
and heard ungainly laughter.
And I am happier than you are,
And they were happier than I am;
And the fish swim in the lake
and do not even own clothing.

Ezra Pound

О, покоління погрузле у чвань,
що вічно шукає комфорту,
я бачив родини рибалок-нечес,
під сонцем обід їх когорти.
Я бачив усмішку їх щиро-ясну,
чув сміх їх незгарбний в повітрі.
А я щасливіший за вас тут усіх,
вони – щасливіші за мене,
а риби блукають в озерній воді,
і одяг їм без потреби.

Езра Паунд
Переклад з англійської О.Б.

Грає тихий вітер у небеснім морі,
робить із хмаринок дивовижні твори:
білокрилі птахи і небесні звірі,
ген пливуть небу на весни весілля.

Яблуневим цвітом залило долини,
сизокрилих горлиць кругом пісня лине:
про красуню весну і тепле літо,
коли все довкола сонцем оповито.

У траві зеленій коники сюркочуть,
наче таємницю розказати хочуть:
про джмелів оселі, і про бджіл чарунки,
для весни-красуні сонячні дарунки.

ОБ,
3 травня 2010 року

У кузні наповненій жаром,
За місяць, а може й за рік,
Скував він меча видатного,
Й прославив себе він навік.

Не раз із воїном руським,
Той меч у поході бував,
Не раз трощив лати хозарські,
І голови люто стинав.

В буремні часи лихоліття,
Упав якось воїн з коня,
І разом з мечем гостробоким,
Засипала його земля.

Ім’я те хоробре вояцьке,
Літопис на віки згубив,
А хто ж його зброю ту грізну,
Хто лезо славетне зробив?

І хто він цей майстер заліза,
І хто він чаклун цей вогню?
Лишив по собі він два слова,
Два слова вкарбовані в сталь
Два слова не стерті віками:
„Людота. Коваль”

ОБ,
20 березня 2008 року від Р.Х.

Там десь далека,
тиха тече Десна,
де грѢє душу сонце,
і лѢтам злива рясна.

Там де у селах,
расли маѢ батька і дѢд,
там де живе нарǒд мǒй,
не адну тисячу лѢт.

Там де на полі,
расте сині льон,
а у недѢлю да церкви,
людей гукає дзвǒн

Тамички в небі,
бусел памалу летить,
там на ПалѢссі,
буду і я сабѢ жить.

Олександр Бобко,
Максим Гомелюк
21 лютого 2009 року

PS

Вірш написано на східно-поліській говірці, вживаній на території Чернігівської (понад Десною) та Сумській (північ) областей.  Абетка вживана суто авторська. Буква Ѣ – дифтонг –  іе, буква ǒ – дифтонг уо

Отак підкрадалася осінь,
по вулицях тихо йдучи,
багряне і жовте намисто
деревам скрізь несучи.

Та серпень нас радував все ще
останнім літнім теплом,
а бусол збираючись в Ирій,
із літом прощавсь за вікном.

Скрізь чути її присутність:
крізь неба серпневого просінь,
крізь запах серпневої ночі.
Отак підкрадался осінь…

ОБ,
28 серпня 2009 року

Радіть життю так приводів багато:
цвіт абрикоса біля хати,
спів горихвістки на даху.
Люблю тебе, весну таку!

О.Б.,
18.04.2009 р.

Під небом синім
Наче сніг на гілляках.
Розцвів абрикос

О.Б., 16.04.2009 р.

Медове вино
Мов сонце в чарці.
Зігріває душу.

ОБ, 25.08.2009

Тихо лоскоче хвилі Дніпрові,
землі і неба молодший син -
весняний вітер, прогнав дні суворі,
розсипавши промені сонця й весни.

Скоро дерева на Київських горах,
він раптом збудить з зимового сну,
і вони радісно всі привітають,
зеленню крон красуню весну.

Пісню небесну співає він всюди:
в горах, в долині, і так без кінця.
Наші думки віднесе в небо синє,
наші з тобою з’єднає серця

ОБ,
29.03 – 1.04. 2009 р.