Сидять кравци да й на лавачцѢ

Приспів
Щодрий вечер!
Свєтий вечер!

Шиють вани залатиє ризи
Що краєчки на китаєчки.
Абрєзачки, да й на китаєчки.
Що в каньцѢ стала сидів Микола.
Галǒвку скланив, слізоньку ранив.
Що з тойѢ слези патекли ручаї.
А з тих ручайов стало озеро.
А в тǒм озерѢ сам Бог купався.
Сам Бог купавсе – перемивавсе.
Богородиця бережком ходить.
Господа Бога на вечеру просить.
Прийди, ГосподѢ, в нам на вечеру.
А в нас на вечери ангели кухарѢ.
Печуть пираги, кладуть на сталѢ
Ми ж сього хазяїна не зневажаєм.
З Свєтим вечерком поздоровляєм!

Записано 1986 року в с. Каменці, Чернівгівської обл.
За Н.Данилевська, М. Ткач. Перетик. 2001р.

PS
Буква Ѣ – дифтонг – іе, буква ǒ – дифтонг уо

Ось проминає тихий день,
і серед лісу
затихли геть усі пісні
запала тиша.
Останній промінь між гілля –
надходить вечір,
дерева шепчуться собі
про вічні речі.
Минуло літо ще одне,
як було й досі,
стихає зелень барв,
а завтра – осінь.

ОБ
31.08.2011

Ласкаво просимо в світ природничого письменства.

Звісно ви можете просто лишитись там, де тепло й сухо, взяти всю інформацію зі всяких вікі-штук та списати Річарда Мебі, але суть не в цьому, чи не так? Отже в чому суть натуралістичного письменства – і як її досягти?

Вишукана фраза для опису певного краєвиду чи живої істоти, звісно, приносить втіху, але наше завдання дещо більше ніж це. Для мене, написання творів, для яких черпаєш натхнення з Природи, видається спорідненим зі збереженням дикої природи, моїм улюбленим визначенням чого є слова: «передати найважливіше з минулого в майбутнє».

Якщо твір може висловити те, що є найважливішим з пізнання Природи, і якщо він може виявити екологію взаємозв’язків, що роблять життя сталим, тоді я гадаю, перед нами найбільш життєздатний вид письменства.

Побачення з дикою природою, описи краєвидів, поезія, популярна наука, дослідження незайманих закутків природи і філософія довкілля – все робить свій внесок в канон природничого письменства. Чи слід бути при цьому експертом – природознавцем? Я так не думаю, проте знання речей про які ви пишете робить ваші твори ближчими до правди.

Однак, я зізнаюсь, що дещо несхвально ставлюсь до одержимістю повсюдним вживанням термінології. Знати назви речей є дуже важливою складовою екологічної грамотності, але терміни можуть також слугувати контролю та обмеженню речей. Мене турбує те, що фахові знання (з їх власним словником, зрозумілим не багатьом з нас) стають ексклюзивом. Я ж прагну, щоб природниче письменство було всеосяжним, оскільки як і охорона довкілля, я б хотів, щоб до цього культурного проекту міг долучитись кожен.

Якщо природниче письменство є новим рок-н-ролом, як кажуть про це деякі засоби масової інформації, це тому, що йому властива те саме жваве захоплення і нестримність, як і старий рок-н-рол. Воно походить зі справжнього життя. Воно походить з ваших ніг занурених в багнюку та бур’яни.

Таке слід робити…

Діяти
Ключ до успіху в природничому письменстві це участь в спостереженнях, перебування на місцевості й діяльність в якості проміжної ланки між вашим досвідом і читачем.

Робити це правдиво
Будьте якомога щирішими: висловлюйте свої емоції від всієї широти своєї душі. Читачі можуть пробачити пишнослівну прозу, якщо вони повірять в щирість ваших почуттів.

Знати свою місцевість
Глибока повага і розуміння своєї землі допоможе писати вам про інші краї.

Читати все
Читайте так, як музиканти слухають музику – не обмежуйтесь тільки читанням інших письменників-натуралістів. Художня література, поезія та наукові твори також є жанрами, що збагачують ваше життя.

Писати!
Пишіть якомога більше, робіть нотатки, навіть якщо ви їх не використовуєте, і відповідально ставтесь до того, що ви описуєте.

А такого робити не слід…

Фальшивити
Підлизування, перебільшення задля ефекту і вдавання любові до обраної вами тематики не спрацьовує.

Ігнорувати дрібниці
Часто маленькі, часто непомітні деталі дають вашим творам життя.

Бути відірваним
Голос оповідача в не-художньому оповіданні є значимим для успіху. Не вдавайте, що вас там немає.

Уникати відповідальності
Назвіть мене старим романтиком, але я вважаю, що письменники-натуралісти повинні стояти на захистів природи.

Допускатись антропоморфізму
Дуже важко не проектувати себе на природу, але ми робимо диким тваринам погану послугу намагаючись зробити з них шанованих людей.

Переживати через думку інших
Ви витворите ваш власне звучання з досвідом.

Поради від професійних письменників-натуралістів

Річард Мебі

• Читайте все від художньої літератури присвяченої природі, на зразок Волеса Стеґнера, до утаємничених наукових праць. Природниче письменство – це естафетна паличка, яку передають понад тисячу років.
• Читайте собі свої твори вголос. Надмірні метафори та незграбні речення стають особливо ріжуть слух, коли чуєш їх власними вухами.
• Природниче письменство це діалог між вами та рештою живого світу. Будьте чесними з обома сторонами – з вашими власними відчуттями та творчими силами природи. Пам’ятайте вислів Анні Діллар: писемна творчість відбувається тоді коли «уява навпомацки зустрічає пам’ять».

Роберт МакФарлан

• Позбудьтесь пієтету, безтурботності, слововиливів та штампів. Твори на природничу тему схильні притягувати це все. Наразі вже більш ніж достатньо мерехтливих вечірніх зірок, гордовитих гір, довершеної краси квітів та зачарованих мандрівників.
• Станьте схибленими на чомусь одному. Вивчайте один вид, один гектар землі, одну річку, одне дерево – допоки воно не стане або чужим для вас краєм (уявно незнаним), або однією з речей які ви знаєте найкраще в світі (уявно знайомим).
• Й насамкінець: допрацьовуйте, допрацьовуйте і ще раз допрацьовуйте. Як сказав доктор Джонсон: «Те що написано без зусиль зазвичай читається без задоволення.»

Рут Педель

• Майстерність вправно писати – це результат вашого особистого, свіжого й точного відгуку світові, взаємозбагачений вашим власним відгуком мові та читанню. Ваші твори будуть переконливими, якщо вони становлять ваш власний голос, але зауважте як натхнення отримане від інших письменників додасть вам нових ідей.
• Мені подобаються рядки Джина-Генрі Фейбра в його книзі «Життя мухи»: «М’ясо, ретельно висушене промокальним папером, так запотіло, що молоді черви лишають вологі сліди позаду себе, повзучи по склі… ця плоть розтікається в усіх напрямах наче бурулька біля вогню». Він прекрасно змішав спостереження з оригінальними витворами уяви.

Тім Ді

• Дивіться і вчиться: приділяйте пильну увагу тому, що перед вами, робіть нотатки на місці, тримайте руку на пульсі, коли спостерігаєте, а потім закиньте все, що ви прочитали з написаного кимось іншим, і напишіть по-новому.
• Природа пише власні твори – ми здатні робити тільки їх копії, але вдалими словами можемо відтворити первозданність першої зустрічі з нею.

А тепер до роботи!

Переклад з англійської мови – Олександр Бобко

Джерело: Discoverwildlife.com

Про автора: Пол Еванс (Paul Evans) – сучасний англійський публіцист, пише на тематику життя сільської місцевості та природи

Примітки

1. Річард Мебі (Richard Mabey) – британський письменник-натураліст, визнаний часописом «Таймс» найкращим сучасним автором свого жанру. Автор численних творів присвячених рослинам, грибам та жукам.

2. Роберт МакФарлан (Robert Macfarlane) – британський мандрівник та письменник. Основні зацікавлення топографія, екологія та охороно довкілля.

3. Рут Педель (Ruth Padel) – поетеса, активіст руху на захист довкілля, учасниця кампаній зі збереження тигрів в Азії.

4. Тім Ді (Tim Dee) – англійський письменник та радіо продюсер, автор ряду книг про природу, в тому числі і на орнітологічну тематику.

O generation of the thoroughly smug
and thoroughly uncomfortable,
I have seen fishermen picnicking in the sun,
I have seen them with untidy families,
I have seen their smiles full of teeth
and heard ungainly laughter.
And I am happier than you are,
And they were happier than I am;
And the fish swim in the lake
and do not even own clothing.

Ezra Pound

О, покоління погрузле у чвань,
що вічно шукає комфорту,
я бачив родини рибалок-нечес,
під сонцем обід їх когорти.
Я бачив усмішку їх щиро-ясну,
чув сміх їх незгарбний в повітрі.
А я щасливіший за вас тут усіх,
вони – щасливіші за мене,
а риби блукають в озерній воді,
і одяг їм без потреби.

Езра Паунд
Переклад з англійської О.Б.

Ґіффорд народився 10 липня 1823  в сім’ї власника ливарні, в містечку Ґрінфілд, штат Новий Йорк, а дитинство провів в містечку Гудзон, того ж штату. Майбутній майстер пейзажу здобував освіту в Університеті Брауна в 1842-44 роках, де долучився до студентського братства Дельта Фі, незадовго після чого покинув цей  університет, для того щоб почати вивчення мистецтва в місті Нью-Йорку в 1845 році. Він вивчав малювання, перспективу та анатомію під керівництвом британського аквалериста і майстра живопису, Джона Р. Сміта. Він також вивчав людську фігуру на уроках анатомії в медичному коледжі на Кросбай стріт і брав уроки малювання в Національній академії дизайну. Станом на 1847 рік він оволодів достатнім рівнем майстерності в живописі, щоб виставити свої перші пейзажі в Академії, а відтак бути обраним асоційованим членом в 1851 році, і академіком в 1854. Після цього Ґіффорд повністю присвятив себе зображенню краєвидів, ставши одним з найкращих майстрів ранньої Школи ріки Гудзон.

Як і  більшість художників цієї школи, Ґіффорд часто мандрував у пошуках мальовничих краєвидів для створення ескізів та замальовок. На додачу до досліджень Нової Англії, північної частини Нового Йорка і Нового Джерсі, Ґіффорд здійснив кілька тривалих подорожей закордоном. Під час свого першого візиту в Європу, який тривав з 1855 до 1857 рік, він вивчав європейське мистецтво та готував матеріал для своїх майбутніх робіт. В цей же час Ґіффорд познайомивсь і здійснив значну кількість експедицій з Альбертом Бірштадтом та Вортінґтоном Вітреджом.

В 1858 році, він подорожував у Вермонті, скоріш за все зі  своїм другом та колегою Джеромом Томпсоном. Деталі цієї поїздки публікувались в тогочасному часописі «Home Journal». Обидва художники надіслали картину із зображенням гори Мансфілд, найвищої вершини Вермонта, на щорічну виставку Національної академії Дизайну в 1859 році.

Після цього, він служив у армії Півночі у званні капрала в 7-му полку нью-йоркської міліції до самого кінця Громадянської війни. Кілька полотен, що нині належать Сьомому полку міста Нью-Йорк та Клубу союзної ліги Нью-Йорка є заповітом того тривожного часу.

Протягом літа 1867, Ґіффорд більшість свого часу провів малюючи узбережжя Нового Джерсі, особливо на Сенді Гук та Лонґ Бренчі.  «Гирло річки Шрузбрі» – одне з відомих полотен того періоду, велична картина, що зображує низку телеграфних стовпів, що відходить в далечінь під зловіщими грозовими хмарами.

Іншу мандрівку Європою, цього разу з Джервісом МакЕнті та його дружиною, він здійснив 1868 року. Полишивши МакЕнті на деякий час, Ґіффорд завітав на Близький Схід, в тому числі і до Єгипту в 1869 році. Потім влітку 1870 Ґіффорд знову кинувся в мандри, цього разу Скелястими горами на заході Сполучених Штатів, цього разу разом з Вортінґтоном Вітреджом та Джоном Фредеріком Кенсетом. Останній етап цієї подорожі 1870 року був частиною експедиції очолюваної Фердинандом Вандевером Гейденом.

Повернувшись до своєї майстерні в Нью-Йорку, Ґіффорд зобразив численні пейзажі, із замальовок зроблених ним під час експедицій. Метод, яким користувався Ґіффорд створюючи свої роботи був подібним до того, яким користувались інші художники Школи ріки Гудзон. Спершу він робив грубий начерк, маленькі роботи олійними фарбами на основі його замальовок олівцем з етюдника. Ті зображення,  які йому подобались найбільше, він перетворював на невеликі, але довершені картини, а згодом на маштабні досконалі витвори.

Ґіффорд називав свої найкращі пейзажі «провідними картинами». Багато з його провідник картин характеризуються імлистою атмосферою з легким, розлитим скрізь світлом. Ґіффорд часто зображував велику водойму на передньому плані чи середній відстані, в якій злегка відображувавсь віддалений краєвид.

29 серпня 1880 року Ґіффорд помер в Нью-Йорку від малярії. Музей Метрополітен восени того ж року відкрив виставку в честь видатного художника, на які налічувалось 160 його робіт. А каталог його робіт оприлюднений незадовго після його смерті налічував близько 700 робіт створених за все життя майстра.

В тему:
http://www.sanfordrobinsongifford.org - повна збірка творів Сенфорда Ґіффорда

http://hoocher.com/Sanford_Robinson_Gifford/Sanford_Robinson_Gifford.htm – велика добірка творів майстра з коротким описом та історією полотен

http://www.questroyalfineart.com/artist/sanford-robinson-gifford – розгорнута біографія Ґіффорда та хронологія його житті і творчості

Підготував: ОБ

Дюранд особливо цікавий тим, що ніде формально не навчався мистецтву живопису. Свою мистецьку діяльність він розпочав практикантом в гравірувальній майстерні з 1812 до 1817 року, згодом ставши партнером власника фірми, який попрохав його очолити відділ у Нью-Йорку. Він вигравірував Декларацію незалежності намальовану Джоном Трамбулом [1] в 1823 році, що забезпечило Дюрандові славу неперевершеного гравера на цілу країну. Дюранд допоміг організувати Нью-йоркську художню асоціацію в 1825 році, яка згодом стала славнозвісною Національною академією дизайну, і очолював дану організацію з 1845 до 1861 року.

Заохочений своїм спонсором Люманом Рідом [2], Ашер змінює свої зацікавлення з гравірування на олійний живопис близько 1830 року. В 1837 році, він складає компанію своєму товаришеві Томасу Коулу [3] в експедиції на озеро Шрун в Адроніяках з метою створення ескізів, невдовзі після чого, він зосередився на зображення краєвидів. Літо він провів за створенням замальовок в Катскілі, Адроніяках [4] та Білих горах в Новому Гемпширі, створюючи сотні малюнків та олійних ескізів, які згодом будуть включені в довершені академічні витвори, які визначили підвалини того, що ми знаємо сьогодні, як Школу ріки Гудзон. Як і більшість американських митців того часу, Дюранд відвідує свою прабатьківщину – Європу в 1840 році, з метою вивчення на прикладі старих майстрів композиції та добору кольорів, після чого його майстерність помітно зростає.

Дюранд був одним з тих представників Школи, яким був найменшою мірою притаманний драматизм в творах, натомість він надавав перевагу реалістичному підходу до пейзажів, як це пропагував англійський теоретик мистецтва Джон Раскін [5]. Дюранд запам’ятався шанувальникам передовсім за деталізоване зображення дерев, скель та рослинного світу. Він був прихильником малювання безпосередньо споглядаючи природу, настільки реалістично, наскільки це можливо. Дюранд писав: «Нехай митець ретельно сприймає все, що йому надає природа допоки він, хоча б певною мірою, не стане близьким з її безмежністю… нехай він не дозволяє собі спотворювати її сакральну суть свавільним відходом від істини».

Як і інші художники Школи ріки Гудзон, Дюранд також вірив в те, що природа є невимовним Божественним проявом. Він висловив ці почуття, і свої погляди на мистецтво загалом, у своїх «Листах про зображування пейзажів» оприлюднених в тодішньому нью-йоркському часописі «The Crayon». Він писав таке: «Істинним призначенням пейзажного живопису є зображення дій Божих, відображених у видимих його творіннях…»

Дюранд також особливо відомий за його картину «Споріднені душі», написану на вшанування Коула незадовго після його смерті в 1848 році. На ній було зображено двох побратимів зі Школи ріки Гудзон: художника Томаса Коула та поета Вільяма Кулена Браянта [6] на тлі краєвиду, який поєднує географічні риси декількох місцин Катскільских гір та водоспадів, і відображає ідеалізований спомин про мандрівки батька американського пейзажу цими місцями за двадцять років до написання картини.

Іншою відомою картиною Ашера Дюранда є написане в 1853 полотно «Поступ. Розвиток цивілізацій», спонсороване керівництвом залізниці. Цей пейзаж відображає поступ Америки, від природного стану (ліворуч, де зображено індіанця), до зображених праворуч доріг, телеграфних дротів, каналів, сховищ, залізниць та пароплавів. Сама робота, просякнута експансивним духом американського месіанізму була своєрідною відповіддю на написаний Томасом Коулом цикл картин «Плин цивілізацій», в якому було відображено закон розвитку згідно якого цивілізацію, що досягає вершин свого розвитку неминуче чекає період занепаду.

Сам Ашер Браун Дюранд відійшов в інший світ в рідному селищі Мейплвуд 17 вересня 1886.

Підготував: ОБ

Примітки:

1. Джон Трамбул – John Trumbull (1756 – 1843) – американський художник, автор ряду визначних картин на історичну тематику, зокрема про боротьбу за незалежність США та перших видатних діячів нової держави. Учасник Війни за незалежність США.

2. Люман Рід – Luman Reed (1787 – 1836) - нью-йоркський купець, визначний меценат живопису.

3. Томас Коул – Thomas Cole (1801 – 1848) – знаний американський художник, визнаний основоположником Школи ріки Гудзон та першопочатківцем суто американського стилю пейзажного живопису.

4. Адірондаки, Катскільські гори – гірські системи на території штату Новий Йорк

5. Джон Раскін – John Ruskin (1819 – 1900) – видатний англійський художник, теоретик мистецтва, автор оригінальної концепції християнського комунізму. Один з чільних ідеологів руху Пре-рафаелітів, напряму в живописі та літературі, що ставило собі за зразок мистецтво Середньовіччя та раннього Відродження. Один натхненників мистецько-ремісничого руху (англ. «Arts and Crafts Movement» – «Рух мистецтв на ремесел»), що існує й нині.

6. Вільям Кулен Браянт – William Cullen Bryant (1794 – 1878) – американський поет, представник течії романтизму.

В тему:

http://www.artrenewal.org/pages/artist.php?artistid=116 – сторінка про Ашера Б. Дюранда на сайті ARC
http://en.wikipedia.org/wiki/Asher_Durand – стаття про художника в англомовній вікіпедії

Яблуневим цвітом залило долини,
сизокрилих горлиць кругом пісня лине:
про красуню весну і тепле літо,
коли все довкола сонцем оповито.

У траві зеленій коники сюркочуть,
наче таємницю розказати хочуть:
про джмелів оселі, і про бджіл чарунки,
для весни-красуні сонячні дарунки.

ОБ,
3 травня 2010 року

Джаспер народився 19 лютого 1823 року на фермі свого батька Джекоба Резо Кропсі в містечку Росвіль, що на острові Стейтен, в межах нинішнього міста Нью-Йорк, і був найстаршим з поміж восьми дітей у сім’ї. В дитинстві, Джаспер був кволим хлопчиком і часто хворів. За час відсутності в школі, він весь свій час витрачав на самонавчання малюванню. Його ранніми роботами були здебільшого архітектурні ескізи і зображення краєвидів в щоденниках і на полях шкільних зошитів.

У віці тринадцяти років він створив та надіслав на щорічну виставку в Нью-йоркському Інституті механіки масштабну модель сільського будинку. Модель зроблена юнаком здобула медаль, і привернула до нього увагу архітектора Джозефа Тренча. Кропсі протягом п’яти років був практикантом у Тренча, який власне і заохочував прикрашати архітектурні замальовки краєвидами.

Вивчившись на архітектора, він відкрив власну контору в 1843 році. Він вивчав малювання акварельними фарбами та зображення людського тіла в Національній академії дизайну під керівництвом Едварда Морая, де власне і відбулась перша його виставка в 1844 році. Роком пізніше, його було обрано асоційованим членом Академії, тоді ж Джаспер Кропсі став малювати виключно пейзажі. А вже незабаром його було відзначено на виставці під назвою «Італійські композиції».

Після весілля, яке відбулося в травні 1847 року, Кропсі та його молода дружина – Марія Кулі вирушили в мандрівку до Європи, яка тривала аж до 1849 року, і охопила Англію, Францію, Швейцарію та Італію. Перше літо пара провела в Англії, а згодом вирушила до Італії у супроводі американського художників Крістофера Пірса Кранча [1] та Томаса Гікса [2], а також скульптора Вільяма Ветмора Сторі [3]. Протягом тривалого перебування в Рими, Кропсі відновив роботу в колишній майстерні Томаса Коула, батька-засновника Школи ріки Гудзон.

В 1851 році його було обрано дійсним членом Академії. Джаспер Кропсі був особистим другом Генрі Теппена, ректора Універститету Мічигана, який обіймав цю посаду понад десятиліття, починаючи з 1852 року. На запрошення Теппена, він відвідав містечко Енн Арбор (де власне і знаходиться університет) в 1855 році, і написав там дві картини: зображення Детройтської обсерваторії, і пейзаж університетського містечка.

В червні 1856 року, Кропсі знову їде до Європи, і винаймає під житло та майстерню приміщення в Лондоні. Художник отримав щедрі пожертви від американських спонсорів на малювання руїн замків та монастирів, що дало йому змогу здійснити численні мандрівки сільською місцевістю Англії. Він також відрив для себе широке зацікавлення американською тематикою закордоном, особливо коли отримав від одного з лондонських видавців замовлення на тридцять шість американських пейзажів.

Протягом семирічного перебування в Англії, Кропсі затоваришував з провідниками постатями британського світу мистецтва, зокрема з директором Національної галереї сером Чарльзом Істлейком [4], та ідеологом руху Пре-рафаелітів Джоном Раскіном [5], людиною, що вплинула на ціле покоління британських та американських художників через обстоювання принципу зображення природних об’єктів в їх природному стані. В цей же період, Кропсі починає виставляти свою осінні краєвиди, які швидко стали визначальною рисою його творчості. Монументальне полотно «Осінь на ріці Гудзон», написане в 1860 році, було відзначене королевою Вікторією та лондонською пресою, за що Кропсі, по обидва боки океану, заробив репутацію «осіннього художника Америки».

Повернувшись додому, він відкрив майстерню в Нью-Йорку, і зосередив свою увагу на осінніх пейзажах північного сходу Сполучених штатів, часто ідеалізуючи їх, і насичуючи живими кольорами. В купі ще з десятьма товаришами, в 1866 році Кропсі засновує Американське товариство художників-аквалеристів. В тому ж році, він придбав сорок п’ять акрів землі на межі села Варвік біля озера Ґрінвуд, де збудував величний будинок з 29-ма кімнатами в неготичному стилі, де також облаштував свою нову майстерню.

Однак вже до початку 1880-х років Кропсі більше не міг екстравагантний стиль життя, що і змусило його продати свій маєток кредиторам. А в червня 1885 року, він оселяється в скромному будинку в містечку Гастнґс-на-Гудзоні, в штаті Новий Йорк. Кропсі зосереджує свої роботи на зображенні річки Гудзон та так званих Палісадів – скелястих виступів на західному березі ріки Гудзон, які було видно з Гасніґса. Хоча предмет його творчості лишався незмінним, його палітра стала більш багатшою, в чому без сумніву проглядався результат контактів з англійськими Пре-рафаелітами.

Великий син Америки, Джаспер Кропсі помер в забутті, 22 червня 1900 року, і був віднайдений представниками галерей та колекціонерами лише в 60-ті роки ХХ століття, відтоді його картини можна побачити у всіх провідних музеях США. Він і його дружина Марія були поховані на кладовищі Сліпі Голлоу (Sleepy Hollow), однойменного містечка, штату Новий Йорк.

Джасперове зацікавлення архітектурою не тільки не полишало його протягом всього його життя, але й сильно вплинуло на його картини, що найбільш яскраво видно з його чіткої побудови композиції і плануванні форм. Проте Кропсі став найбільш знаний за його щедрі кольори, а також те, що він, як представник першого покоління Школи ріки Гудзон, створив чудові осінні пейзажі, які завжди вражали глядачів своєю величчю та досконалістю. Як художник, він вірив, що пейзаж є найвищою формою мистецтва, а природа є безпосереднім Божим проявом. Кропсі також поєднував з любов’ю до природи свої патріотичні почуття, щиро вважаючи свої картини відображенням суворих і не спотворених рис Америки.

Автор: ОБ

Використані джерела:
http://www.hollistaggart.com/artists/biography/jasper_francis_cropsey/
http://en.wikipedia.org/wiki/Jasper_Francis_Cropsey

В тему:
Фундація Кропсі – http://www.newingtoncropsey.com
Сторінка про Дж.Ф.Кропсі на сайті ARC – http://www.artrenewal.org/pages/artist.php?artistid=763

Примітки:

1.Крістофер Пірс Кранч – Christopher Pearse Cranch (1813 – 1892) – американський художник та письменник. Належав до філософського руху трансценденталістів – прихильників рівності всіх людей рівних перед Богом, єднання з природою, самовдосконалення, очищення людини від вульгано-матеріальних інтересів.

2. Томас Гікс – Thomas Hicks (1823-1890) – американський художник-портретист

3. Вільям Ветмор Сторі – William Wetmore Story (1819 – 1895) – видатний американський скульптор і мистецький критик. Автор монументу Джорджу Вашингтону.

4. Чарльз Істлейк – Charles Eastlake (1793 –1865) – англійський художник, колекціонер, та теоретик живопису. Автор ряду праць з історії та теорії олійного живопису.

5. Джон Раскін – John Ruskin (1819 – 1900) – видатний англійський художник, теоретик мистецтва, автор оригінальної концепції християнського комунізму. Один з чільних ідеологів руху Пре-рафаелітів, напряму в живописі та літературі, що ставило собі за зразок мистецтво Середньовіччя та раннього Відродження. Один натхненників мистецько-ремісничого руху (англ. «Arts and Crafts Movement» – «Рух мистецтв на ремесел»), що існує й нині.

Пейзажі

Алегорії

Не раз із воїном руським,
Той меч у поході бував,
Не раз трощив лати хозарські,
І голови люто стинав.

В буремні часи лихоліття,
Упав якось воїн з коня,
І разом з мечем гостробоким,
Засипала його земля.

Ім’я те хоробре вояцьке,
Літопис на віки згубив,
А хто ж його зброю ту грізну,
Хто лезо славетне зробив?

І хто він цей майстер заліза,
І хто він чаклун цей вогню?
Лишив по собі він два слова,
Два слова вкарбовані в сталь
Два слова не стерті віками:
„Людота. Коваль”

ОБ,
20 березня 2008 року від Р.Х.