Абстрактне мистецтво: не абстрактне і за визначенням не мистецтво

Автор: Фред Росс (відредаговано Аяном Нейлом)
Переклад: ОБ

Саме по собі відчуття естетичної насолоди не перетворює річ, яка його викликає, на витвір мистецтва.

Витвір мистецтва – це вибіркове відтворення дійсності з метою донесення певних аспектів людського буття чи нашого світосприйняття.

Найвеличніші витвори відкривали нам красу чи трагедію життя. Найбільш глибокі, універсальні і вічні людські емоції, і які були властиві нам як в сиву давнину, і так само залишаться надалі в майбутньому. Ця тема розкривається в найвидатніших поезіях, романах та п’єсах. Наші надії, наші мрії і наші страхи. Ревнощі, жадібність, хтивість, честолюбство, травми завдані упередженнями, війнами чи навіть просто дорослішанням. Суворість так само властива людству, як і співчуття та ідеалізм.

Далі візьміть одну чи декілька цих тем, виразіть їх з допомогою своїх мистецьких навичок, викуваних якнайкращими тренуваннями, зібраними протягом століть знаннями свого ремесла. І все це поєднайте з досконалістю композиції, побудови, малюнку, моделі, перспективи, тону, кольору, світла, атмосфери та властивостей фарби.

Це і є опис витвору мистецтва.

Однак, варто ще раз зазначити, що існує безліч прекрасних об’єктів чи сцен в природі, що мають власну естетику не будучи при цьому витворами мистецтва.

Пелюстки троянди на поверхні ставка.
Хвилі, що накочуються на берег.
Крапля роси на квітці.
Крапля крові на білому шматку паперу може бути гарною і, певної миті, цікавою (як малюнки Ротко)

Це речі з якими ми можемо мати справу в дійсності, і яким справді притаманний естетичний ефект. Але вони не є мистецтвом. Мистецтво – це вибіркове відтворення дійсності з метою вираження певної ідеї. Або як сказав засновник ARC Браян Йодер [1, 2]: мистецтво перетворює дійсність у фантазію. Митець бере елементи дійсності і перетворює їх, роблячи придатною до сприйняття ідею, концепцію, уявлення про світ. Іншими словами, саме митець, людська істота, робить цю вибірку, а не природа чи випадок.

Сцени чи об’єкти описані вище є реальними, ними можна насолоджуватись як в цю мить, так і в спогадах. Але реальний світ чи світ природи просто собі існує. Наш досвід перебування в ньому може стати витвором мистецтва тільки в тому разі, якщо він буде вміло відібраний і організований, з майстерністю набутою роками тренувань, практики та навчання.

Але чи є «абстрактні» малюнки Марка Ротко [3] чи Джексона Поллока [4] так само реальними як вищенаведені приклади? Якщо підійти до модерністської картини, шматки фарби чи плями кольору здадуться нам приємними на перший погляд. Повитріщавшись на них довгий час, ви можете навіть переконати самого себе, що в цих плямах є щось змістовне, як наприклад в чорнильних кляксах з тесту Роршаха [5]. Але ні плями від фарби, ані тест Роршаха не є витворами мистецтва, і так само вони не наділені жодним правдивим змістом. Вони жодним чином не можуть розглядатись як вибірка дійсності. Починаючи від Клемента Ґрінбурга [6], мистецькі критики від модернізму завжди говорять про ці плями як про «кавалки реальності», нібито вони наділені величною естетичною суттю.

Зазвичай, сучасний «абстрактний» живопис визначають як «живопис про фарби». Його предметом є фарби або формальні принципі живопису. Перше твердження є нісенітницею: говорячи, що це живопис про фарби, це те саме, що сказати – вірші про абетку. Поезія використовує абетку для відтворення слів, які потім можуть бути використані для передачі знань чи вираження ідей. Друге твердження просто банальне. Живопис «присвячений» його формальним принципам, це знову таки, все одно, що вірш присвячений риммі, ономатоепії чи ямбічному пентаметру. Іншими словами, це мистецтво являє собою головоломку найнижчого ґатунку. Нескінченна псевдо-інтелектуальна забавка, що злегка гіпнотизує своєю безкорисністю, наче кубик Рубіка. Інколи навіть цікаво в неї пограти – як в забавку, що завдає роботи ділянкам мозку, відповідальним за розпізнавання зразків. Згідно цього визначення, кубик Рубіка – це мабуть найуспішніший в світі витвір сучасного мистецтва – він звернений тільки до самого себе, він має сакральну кубічну форму і вкритий більшою кількістю кольорових квадратиків ніж твори Мондріана.

Якби мистецтво були чимось на зразок цих ігор мозку з формальними принципами, воно б померло тяжкою смертю кілька тисячоліть тому. Але це тільки визначення «абстрактного» мистецтва дане нам модерністськими критиками.

Люди, я хочу зазначити, що існує ще одне значення слова «абстрактний». Модерністи намагаються звалити два важливі значення цього терміну в один, для зміцнення їхніх (як ми побачили вище) сміховинних претензій. Для модерністів «абстрактний» значить «без предметний», «не представницький» і «не фігуральний». Для них, абстрактний значить такий, що не має жодного значення поза собою. Справжнє значення слова «абстрактний» стосовно модерного мистецтва, по суті, означає «беззмістовний». З точки зору модерного критика, чим більше беззмістовності (чим більше абстракції), тим краще. Власне, це зовсім не значить, що деякі «абстрактні» фігури чи плями фарби не можуть мати естетичної привабливості. Розлив фарби може бути приємним на вигляд, якщо подивитися на нього під правильним кутом – не має значення чи це просто калюжка чи певні чіткі межі. Але вони не можуть сказати, що сучасне «абстрактне» мистецтво по суті наділене якимось змістом. Воно є тим, чим воно є – плямою фарби чи кольоровим квадратом – не більше, не менше.

Однак, по правді кажучи, це сфальсифіковане значення терміну «абстрактний». Справжнє значення цього терміну, яке критики-модерністи прагнуть спотворити, таке, що абстракція являє собою позначення чогось, як форма передачі змісту. Слово «гвоздика» є абстракцією сорту ботанічних об’єктів в реальному світі. Інші слова відповідають місцям,особам, об’єктам, кольорам, тканинам, почуттям чи ідеям. Але нікому не спаде на гадку, що надруковане слово «гвоздика» це саме квітка гвоздики; чи що надруковане слово «кохання» це якийсь любовний досвід. Абстракції потенційно наповнені змістом, оскільки вони відповідають речам; поставте достатню їх кількість в правильному порядку, і ці абстракції, які ми звемо словами, перетворюються на наукові трактати чи ліричні балади. Ця здатність до вираження, перетворення дійсності у фантазію з метою передання певного конкретного задуму в умі митця, робить такі абстракції чудовими засобами передачі ідей в мистецтві.

Слова є одночасно абстракціями (в цьому значенні) і представленням. Насправді, сам процес представлення чого-небудь і є процесом абстракції. Питання в тому, яке значення чи цінність представлення. Вірш про римування безглуздих слів не буде великим внеском в культуру. Так само і в живописі: справжнє мистецтво передбачає, що художник може взяти чисте полотно, і з фарбами та пензлем створити абстраговане відтворення дійсності, обрамлене досконалою майстерністю і поетичною душею. Справжнє мистецтво переповідає або висловлює чарівні розповіді про одисею людського життя, кожну версту пройдену ним, всі відвідані ним землі – деякі загадкові та екзотичні, а деякі такі як наші власні сади і поля. Хоча митець є творцем, і його світи суть мрії, втілені в малюнках чи скульптурах, він мешкає серед природи, роздумує про неї, і сподівається, що його руками буде схоплено частинку її краси.

Шанс для художника сформувати вдалу абстракцію (або представлення) значно покращиться, якщо він матиме певне знання чи розуміння речей на які він звертає свій погляд. Будь-який художник, який відкидає потребу занять анатомією, замальовками скульптур чи детальними дослідженнями всього живого з ескізів, це щось на зразок поета, який береться писати на епічну тему, на зразок облоги Трої, але який ухиляється при цьому від вивчення історії, міфології чи споглядання рис людської натури потрібних для щось на довгі літа. Модерністи можуть оголосити не потрібними читання та роздуми, що потребують багато зусиль – поет може вивести все з власної інтуїції, начаклувати власною уявою. Але уява не працює «ex nihilo», з нічого. Як і наші сни, вона базується на тому чим наповнене наше життя: нашими історіями, нашими діями, нашими пристрастями, зрадами, жертвами, коханням та підступами. Наша уява вагітна абстракціями – але ці абстракції виникають з реального світу, з людськості, з природи.

Таким чином, не було успішних абстракцій в мистецтві, ніж мрії на полотні відвторені Мікеланджелом, Ботічеллі, Тиціаном, Рембрандтом, Рубенсом, Вермеєром, Вільямом Буґро, Джоном Вільямом Вотерхаусом чи сером Ловренсом Альма-Тадемою.

Всі ті Старі Майстри чудово застосовували набуті уміння і зріле розумове бачення, і використовуючи оливу, барвники, полотна й пензлі для зачинання нових понять про людське життя, збирали і оформлювали елементи взяті з реальних, конкретних об’єктів реального світу. Вони розташовували їх досіль не знаним чином для вираження їхніх ідей, і використовували досконало розвинені навички малювання, моделювання, роботи з кольором, тоном, світлом і атмосферою, використовуючи їхні матеріали для відтворення уявних сцен з реальності (або ж мрій, фантазій чи міфів), які вони успішно абстрагували на кам’яній брилі чи шматку розтягненого полотна.

Люди, що розбризкують фарбу на полотні у вигляді миловидних візерунків, або ж вимальовують на ньому естетично приємні комбінації кольорів, не роблять нічого абстрактного. Вони просто накопичують маленькі клякси з фарби, які не мають жодного змісту.

Я щиро переконаний, що люди отримували певну естетичну насолоду від деяких їхніх творінь. Але ці творіння не були по суті витворами мистецтва. Навіть найкрасивіше з їхніх полів кольору не надається до порівняння з полем первоцвітів. Вони не є витворами мистецтва, і не має значення наскільки вони красиві, оскільки вони не містять жодної справжньої абстракції, вони не містять жодної наповненої змістом вибірки з природи, жодної величної діяльності розуму. Вони (модерністи-«абстракціоністи» – ОБ) можуть змішувати кольори, так як їм заманеться (більшість з них, правду кажучи, спрямована на потворність), але без вибірки заснованої на знаннях про форми реального світу вони не створять витвори мистецтва – тобто вони є митцями.

Вони є радше ремісниками з удаваними навичками і безсистемними тренуваннями. Спитайте щиро самі себе: невже туманні малюнки Ротко чи крапельні малюнки Поллока красивіші за чудовий перський килим, яйце Фаберже чи навіть за гарно вирізьблену рамку для картини? Творці цих трьох речей суть ремісники – але навіть вони не митці. Куди тоді зарахувати цю рать кляксарів, мазальників і розбризкувачів?

Інтенсивні суспільні відносини та освітня догматизація, за участі осіб зі ступенями бакалаврів, магістрів та докторів, створюють інтенсивний тиск на людину з метою просто пливти за течією. Всі ці «авторитети» кажуть нам що ця мазанина – це великі витвори мистецтва. Ми є вразливими, особливо в молодому віці, до залякуваннями престижем. З часом, дехто з нас починає вважати за обов’язок сприймати за істину прокламації цих впливових осіб. А якщо ми це не зрозуміємо, то мусимо самі собі докоряти за власне невігластво – альтернатива для багатьох про яку навіть думати гидко.

Отже ми намагаємось побачити те, що нам наказують бачити. І невдовзі, наче Полоній, ми побачимо верблюдів, тхорів та китів в одній і тій самій хмарі.

Потрапивши одного разу на гачок цього словоблуддя, ми невдовзі стаємо вкрай стурбовані цими «спогляданнями», і вже скоро починаємо шукати «кращі» і «гірші» зразки бризок і слюнів, висловлюючи захоплення їх красою, щоб ніхто з числа наших ровесників чи вчителів нас не висміяв чи не зневажив.

Невже інші в цьому натовпі теж прикидаються? Чи вони не прикидаються, бо вже дійшли до того, що щиро вірять в те що кажуть? Люди схильні несамовито захищати свої переконання саме тоді, коли вони перестали розпитувати. Це стає їхньою самоціллю. Якщо ми «побачили світло» з Пікассо і Поллоком, ДеКунінґом і Гоффманом, і помолились на них багато разів, стає вкрай тяжко відкинути те, чому ми були вірні в минулому. Ми віддаємо своє право на незалежну думку іншим створювачам смаків: модним критикам і кураторам світу модерністського мистецтва.

Зрештою, наші переконання про сучасне мистецтво можуть навіть стати символами нашого способу життя. Наче національний прапор чи ікона, просте промовляння прізвища «Пікассо» чи «Матіс» одразу створює ауру високого мистецтва і культури. Вони стаються іконами, справжню вартість яких ми давно приховали від самих себе; і які грають роль символів культури, які ми маємо захищати за будь-яку ціну. Звісно, захищати власні переконання справа шляхетна, але тільки якщо переконання засновані на дійсності. Модернізм всіма можливими засобами підриває ті об’єктивні стандарти за якими ми можемо судити та перевіряти наші переконання. Боротьба за модернізм як причину не є революційною, авангардною чи прогресивною. Вона просто вириває філософське підґрунтя з під ваших ніг. Вона викидає ваші аргументи та ваші переконання з арени, де вони можуть бути об’єктивно виміряні, обговорені та оцінені.

Де можете ви знайти себе в цій історії, дивлячись на Ротко або Поллока, я сказати не можу. Але припускаю, що якщо ви знімете з очей пов’язку самовпевненості, зрештою зможете переконатись, що навіть Ротко, з його найкращими творіннями, з використанням всіх найчудовіших поєднань кольорів, не може навіть тримати свічу біля Рембрандта. І ви усвідомите, що справжніми витворами «абстрактного» мистецтва є не Ротко, Поллок чи ДеКунінґ, натомість ними є найвидатніші в історії майстри традиційного реалізму.

Джерело: http://artrenewal.org/articles/Philosophy/Abstract/Ross.php

Про автора: Фред Росс (Fred Ross) – підприємець-міліонер, мешкає в США. Випускник Колумбійського університету. Очільник ряду мистецьких товариств, радник аукціону Сотбіс та ряду художніх музеїв, викладач теорії мистецтв в Універсистеті Мемфіса (США). Разом з дружиною Шеррі, є власником однієї з найвизначніших приватних колекцій європейського живопису XIX століття.

Примітки перекладача:

1. Art Renewal Center – Центр оновлення мистецтва – громадська міжнародна установа метою якої є поширення ідей традиційного європейського мистецтва. Веб-сторінка Центру є найбільшим віртуальним музеєм класичного живопису. Про принципи ARC детальніше тут – http://artrenewal.org/pages/mission.php
2. Браян Йодер (Brian Yoder) – виконавчий дорадник Центру оновлення мистецтва, творець віртуального музею живопису. Підприємець, працює в галузі ІТ.
3. Марк Ротко (Mark Rothko), справжнє прізвище Роткович – американський художник, єврейського походження з Латвії, представник напряму експресіонізму. Один з творців жанру «живопису кольорового поля». Детальніше – http://en.wikipedia.org/wiki/Mark_Rothko
4. Джексон Поллок (Jackson Pollock) – американський художник, лідер і ідеолог експресіоністів свого часу. Винахідник техніки «живопису» шляхом розбризкування фарби по полотну.Детальніше – http://ru.wikipedia.org/wiki/Поллок,_Джексон
5. Тест Роршаха – тест для оцінки психічного стану людини з огляду на її судження про плями фарби довільної форми.
6. Клемент Ґрінбурґ (Clement Greenberg) – американський мистецький критик, активний поширювач експресіонізму. Детальніше – http://en.wikipedia.org/wiki/Clement_Greenberg