У кузні наповненій жаром,
За місяць, а може й за рік,
Скував він меча видатного,
Й прославив себе він навік.

Не раз із воїном руським,
Той меч у поході бував,
Не раз трощив лати хозарські,
І голови люто стинав.

В буремні часи лихоліття,
Упав якось воїн з коня,
І разом з мечем гостробоким,
Засипала його земля.

Ім’я те хоробре вояцьке,
Літопис на віки згубив,
А хто ж його зброю ту грізну,
Хто лезо славетне зробив?

І хто він цей майстер заліза,
І хто він чаклун цей вогню?
Лишив по собі він два слова,
Два слова вкарбовані в сталь
Два слова не стерті віками:
„Людота. Коваль”

ОБ,
20 березня 2008 року від Р.Х.

Біографія цього видатного скандинавського володаря перепліталась з історією Руси-України, що власне і не дивно.
Син Ости Ґундбрансдеттер і князя однієї з норвезьких удільних земель Гаральда Ґренладського, онук першого короля Норвегії Гаральда Прекрасноволосого народився в 995 році.

На сірому небі ще сонця нема,
ще сірі у лісі дерева,
у сірих одностроях ми стоїмо,
та нам співчуття вже не треба.

Норвежець, валонець,
вкраїнець, француз,
пліч-о-пліч стоять у окопах.
На нас пре ворожа армада, стрімка,
за нами красуня Європа.

Зі снігом та кров’ю змішалась земля,
від втоми заплющую очі -
як сон бачу рідний свій дім і поля,
травневі я згадую ночі

І знов чути гуркіт, і пострілів шквал.
Але навіть в пеклі двобою
Пліч-о-пліч із нами наш генерал,
нам приклад дає він собою.

О.Б.,
1 червня 2009 р.

Він бачив її на параді,
Біляву принцесу свою,
Вона йому посміхалась,
Коли він проходив в строю.

І снилась солдату щоночі,
Очей дівочих блакить,
І все було б нібито добре,
Та долі на жаль не спинить.

Він мріяв, що верне додому
І знайде красуню свою,
Глядітиме з нею на зорі,
Але був наказ на війну.

В бою біля станції Броди,
Він думав, що може мине,
Та куля ворожа зненацька,
Урвала життя молоде.

В ту мить як він їй пригадався,
Солдат вже лежав на траві,
У сірому однострої
Із левом на рукаві.

ОБ,
20 березня 2008 року