Ось проминає тихий день,
і серед лісу
затихли геть усі пісні
запала тиша.
Останній промінь між гілля –
надходить вечір,
дерева шепчуться собі
про вічні речі.
Минуло літо ще одне,
як було й досі,
стихає зелень барв,
а завтра – осінь.

ОБ
31.08.2011

Грає тихий вітер у небеснім морі,
робить із хмаринок дивовижні твори:
білокрилі птахи і небесні звірі,
ген пливуть небу на весни весілля.

Яблуневим цвітом залило долини,
сизокрилих горлиць кругом пісня лине:
про красуню весну і тепле літо,
коли все довкола сонцем оповито.

У траві зеленій коники сюркочуть,
наче таємницю розказати хочуть:
про джмелів оселі, і про бджіл чарунки,
для весни-красуні сонячні дарунки.

ОБ,
3 травня 2010 року

Отак підкрадалася осінь,
по вулицях тихо йдучи,
багряне і жовте намисто
деревам скрізь несучи.

Та серпень нас радував все ще
останнім літнім теплом,
а бусол збираючись в Ирій,
із літом прощавсь за вікном.

Скрізь чути її присутність:
крізь неба серпневого просінь,
крізь запах серпневої ночі.
Отак підкрадался осінь…

ОБ,
28 серпня 2009 року

Радіть життю так приводів багато:
цвіт абрикоса біля хати,
спів горихвістки на даху.
Люблю тебе, весну таку!

О.Б.,
18.04.2009 р.

Тихо лоскоче хвилі Дніпрові,
землі і неба молодший син -
весняний вітер, прогнав дні суворі,
розсипавши промені сонця й весни.

Скоро дерева на Київських горах,
він раптом збудить з зимового сну,
і вони радісно всі привітають,
зеленню крон красуню весну.

Пісню небесну співає він всюди:
в горах, в долині, і так без кінця.
Наші думки віднесе в небо синє,
наші з тобою з’єднає серця

ОБ,
29.03 – 1.04. 2009 р.

Чудовий тихий край,
зимове сіре небо,
ось вітер-мандрівник,
кудись летить крізь тебе.

Трава пожовкла он,
видніється з-під снігу,
а тихий плин Десни,
несе побиту кригу.

В’їжджаємо в село,
і ось милує око,
проста краса козацького бароко.

ОБ,
13 січня 2009 року

Гарячий чай,
стукіт коліс,
і за вікном мелькають краєвиди,
далеко знов я побував,
і знов додому тепер їду!

Запах степів,
блакить небес,
і ось я вперше бачу море,
люблю я тебе, Україно моя,
твої лани, ліси, і гори!

Стемніло вже,
а нас собі несуть
вогонів потяга залізні ноги,
в серці моєму ти будеш завжди,
романтика далекої дороги

написано в потязі Херсон-Київ,
11.05.2008

Мости через Дніпро-
в столицю нашу двері,
як розчерк олівця
на сірому папері.

В тумані острови,
видніються під нами,
а потяг йде в перед,
через залізні рами.

Стрічай же, батько-Київ,
мене похмурим небом,
далеко хоч я був,
та знов вернувсь до тебе

ОБ,
написано в потягу “Харків-Київ”,
ранком, 13 березня 2008

Світить в небі сонечко,
золотить поля,
Радісно всміхається нам наша земля.
І коли згадаєш цю чудову мить,
В будь-якому смутку тебе звеселить.

Хай на небі хмари,
і ще й грім гримить.
Та не треба з приводу цього сльози лить
Таке в нас було вже, і не один раз,
скоро вийде сонечко- все буде гаразд.

Так на дворі холодно,
і тепла нема.
Це минула осінь, і прийшла зима.
Буде і зимою сонце нам світить,
коли воно зійде сніг весь заблищить.

Коли сніг розтане,
то вже і весна.
Коли квіти квітнуть, яка то краса!
Квітку принеси ти людям дорогим,
Думаю приємно буде тоді їм.

ОБ,
27-28 березня 2008 року