Ашер Браун Дюранд народився 12 серпня 1796 року в селищі Мейплвуд, штат Новий Джерсі (нині селище зветься Джеферсон вілідж), і був восьмим з одинадцяти дітей. Його батько був годинникарем та майстром по сріблу, і жив в маєтку нині знаному як Дім і сад Дюранда-Геддена, доречі відновленому на сьогодні в історичній подобі. Дюранд особливо цікавий тим, що ніде формально не навчався мистецтву живопису. Свою мистецьку діяльність він розпочав практикантом в гравірувальній майстерні з 1812 до 1817 року, згодом ставши партнером власника фірми, який попрохав його очолити відділ у Нью-Йорку. Він вигравірував Декларацію незалежності намальовану Джоном Трамбулом [1] в 1823 році, що забезпечило Дюрандові славу неперевершеного гравера на цілу країну. Дюранд допоміг організувати Нью-йоркську художню асоціацію в 1825 році, яка згодом стала славнозвісною Національною академією дизайну, і очолював дану організацію з 1845 до 1861 року.

Грає тихий вітер у небеснім морі,
робить із хмаринок дивовижні твори:
білокрилі птахи і небесні звірі,
ген пливуть небу на весни весілля.

Яблуневим цвітом залило долини,
сизокрилих горлиць кругом пісня лине:
про красуню весну і тепле літо,
коли все довкола сонцем оповито.

У траві зеленій коники сюркочуть,
наче таємницю розказати хочуть:
про джмелів оселі, і про бджіл чарунки,
для весни-красуні сонячні дарунки.

ОБ,
3 травня 2010 року

У кузні наповненій жаром,
За місяць, а може й за рік,
Скував він меча видатного,
Й прославив себе він навік.

Не раз із воїном руським,
Той меч у поході бував,
Не раз трощив лати хозарські,
І голови люто стинав.

В буремні часи лихоліття,
Упав якось воїн з коня,
І разом з мечем гостробоким,
Засипала його земля.

Ім’я те хоробре вояцьке,
Літопис на віки згубив,
А хто ж його зброю ту грізну,
Хто лезо славетне зробив?

І хто він цей майстер заліза,
І хто він чаклун цей вогню?
Лишив по собі він два слова,
Два слова вкарбовані в сталь
Два слова не стерті віками:
„Людота. Коваль”

ОБ,
20 березня 2008 року від Р.Х.

Задзвонили дзвони лунко в Перемишлі, а ще дужче дзвонять дзвони в Ярославі, – співалось в народній пісні, яку ще малим чув по радіо. Щоправда на сучасній мапі України ці старовинні міста не значаться, як не значаться й Холм, Замостя, Більськ, Біла, Дорогичин. Історія склалась так, що опинились вони поза межами нашої держави. Тепер це території Республіки Польща, території, які після ІІ світової війни отримали загальну назву від прізвища британського міністра закордонних справ Керзона – Закерзоння. Але, незважаючи на це, вони залишаються насиченими нашим духом, таким собі загубленим материком планети Русь-Україна. Звичайно, давньою моєю мрією було відвідати ці землі, побачити все на власні очі, і головне – поспілкуватись з людьми, що ще лишились там.

Там десь далека,
тиха тече Десна,
де грѢє душу сонце,
і лѢтам злива рясна.

Там де у селах,
расли маѢ батька і дѢд,
там де живе нарǒд мǒй,
не адну тисячу лѢт.

Там де на полі,
расте сині льон,
а у недѢлю да церкви,
людей гукає дзвǒн

Тамички в небі,
бусел памалу летить,
там на ПалѢссі,
буду і я сабѢ жить.

Олександр Бобко,
Максим Гомелюк
21 лютого 2009 року

PS

Вірш написано на східно-поліській говірці, вживаній на території Чернігівської (понад Десною) та Сумській (північ) областей.  Абетка вживана суто авторська. Буква Ѣ – дифтонг –  іе, буква ǒ – дифтонг уо

Чомусь ототожнення себе з селянством прийнято вважати смішним чи ледь не ганебним. Селян ніколи не зараховували до елітних прошарків суспільства, хоч на них завжди припадала левова частка праці, плодами якої користувались всі інші. Селян також прийнято вважати малограмотними та пасивними. Навряд чи в когось спаде на думку, що можуть існувати цілі селянські нації чи селянські держави. Проте такі явище все ж були.

Біографія цього видатного скандинавського володаря перепліталась з історією Руси-України, що власне і не дивно.
Син Ости Ґундбрансдеттер і князя однієї з норвезьких удільних земель Гаральда Ґренладського, онук першого короля Норвегії Гаральда Прекрасноволосого народився в 995 році.

Отак підкрадалася осінь,
по вулицях тихо йдучи,
багряне і жовте намисто
деревам скрізь несучи.

Та серпень нас радував все ще
останнім літнім теплом,
а бусол збираючись в Ирій,
із літом прощавсь за вікном.

Скрізь чути її присутність:
крізь неба серпневого просінь,
крізь запах серпневої ночі.
Отак підкрадался осінь…

ОБ,
28 серпня 2009 року

Радіть життю так приводів багато:
цвіт абрикоса біля хати,
спів горихвістки на даху.
Люблю тебе, весну таку!

О.Б.,
18.04.2009 р.

Під небом синім
Наче сніг на гілляках.
Розцвів абрикос

О.Б., 16.04.2009 р.