Отак підкрадалася осінь,
по вулицях тихо йдучи,
багряне і жовте намисто
деревам скрізь несучи.

Та серпень нас радував все ще
останнім літнім теплом,
а бусол збираючись в Ирій,
із літом прощавсь за вікном.

Скрізь чути її присутність:
крізь неба серпневого просінь,
крізь запах серпневої ночі.
Отак підкрадался осінь…

ОБ,
28 серпня 2009 року

Радіть життю так приводів багато:
цвіт абрикоса біля хати,
спів горихвістки на даху.
Люблю тебе, весну таку!

О.Б.,
18.04.2009 р.

Тихо лоскоче хвилі Дніпрові,
землі і неба молодший син -
весняний вітер, прогнав дні суворі,
розсипавши промені сонця й весни.

Скоро дерева на Київських горах,
він раптом збудить з зимового сну,
і вони радісно всі привітають,
зеленню крон красуню весну.

Пісню небесну співає він всюди:
в горах, в долині, і так без кінця.
Наші думки віднесе в небо синє,
наші з тобою з’єднає серця

ОБ,
29.03 – 1.04. 2009 р.

Чудовий тихий край,
зимове сіре небо,
ось вітер-мандрівник,
кудись летить крізь тебе.

Трава пожовкла он,
видніється з-під снігу,
а тихий плин Десни,
несе побиту кригу.

В’їжджаємо в село,
і ось милує око,
проста краса козацького бароко.

ОБ,
13 січня 2009 року

На сірому небі ще сонця нема,
ще сірі у лісі дерева,
у сірих одностроях ми стоїмо,
та нам співчуття вже не треба.

Норвежець, валонець,
вкраїнець, француз,
пліч-о-пліч стоять у окопах.
На нас пре ворожа армада, стрімка,
за нами красуня Європа.

Зі снігом та кров’ю змішалась земля,
від втоми заплющую очі -
як сон бачу рідний свій дім і поля,
травневі я згадую ночі

І знов чути гуркіт, і пострілів шквал.
Але навіть в пеклі двобою
Пліч-о-пліч із нами наш генерал,
нам приклад дає він собою.

О.Б.,
1 червня 2009 р.

Гарячий чай,
стукіт коліс,
і за вікном мелькають краєвиди,
далеко знов я побував,
і знов додому тепер їду!

Запах степів,
блакить небес,
і ось я вперше бачу море,
люблю я тебе, Україно моя,
твої лани, ліси, і гори!

Стемніло вже,
а нас собі несуть
вогонів потяга залізні ноги,
в серці моєму ти будеш завжди,
романтика далекої дороги

написано в потязі Херсон-Київ,
11.05.2008

Мости через Дніпро-
в столицю нашу двері,
як розчерк олівця
на сірому папері.

В тумані острови,
видніються під нами,
а потяг йде в перед,
через залізні рами.

Стрічай же, батько-Київ,
мене похмурим небом,
далеко хоч я був,
та знов вернувсь до тебе

ОБ,
написано в потягу “Харків-Київ”,
ранком, 13 березня 2008

Світить в небі сонечко,
золотить поля,
Радісно всміхається нам наша земля.
І коли згадаєш цю чудову мить,
В будь-якому смутку тебе звеселить.

Хай на небі хмари,
і ще й грім гримить.
Та не треба з приводу цього сльози лить
Таке в нас було вже, і не один раз,
скоро вийде сонечко- все буде гаразд.

Так на дворі холодно,
і тепла нема.
Це минула осінь, і прийшла зима.
Буде і зимою сонце нам світить,
коли воно зійде сніг весь заблищить.

Коли сніг розтане,
то вже і весна.
Коли квіти квітнуть, яка то краса!
Квітку принеси ти людям дорогим,
Думаю приємно буде тоді їм.

ОБ,
27-28 березня 2008 року

Він бачив її на параді,
Біляву принцесу свою,
Вона йому посміхалась,
Коли він проходив в строю.

І снилась солдату щоночі,
Очей дівочих блакить,
І все було б нібито добре,
Та долі на жаль не спинить.

Він мріяв, що верне додому
І знайде красуню свою,
Глядітиме з нею на зорі,
Але був наказ на війну.

В бою біля станції Броди,
Він думав, що може мине,
Та куля ворожа зненацька,
Урвала життя молоде.

В ту мить як він їй пригадався,
Солдат вже лежав на траві,
У сірому однострої
Із левом на рукаві.

ОБ,
20 березня 2008 року