9 Кві 2010
Коваль Людота
У кузні наповненій жаром,
За місяць, а може й за рік,
Скував він меча видатного,
Й прославив себе він навік.
Не раз із воїном руським,
Той меч у поході бував,
Не раз трощив лати хозарські,
І голови люто стинав.
В буремні часи лихоліття,
Упав якось воїн з коня,
І разом з мечем гостробоким,
Засипала його земля.
Ім’я те хоробре вояцьке,
Літопис на віки згубив,
А хто ж його зброю ту грізну,
Хто лезо славетне зробив?
І хто він цей майстер заліза,
І хто він чаклун цей вогню?
Лишив по собі він два слова,
Два слова вкарбовані в сталь
Два слова не стерті віками:
„Людота. Коваль”
ОБ,
20 березня 2008 року від Р.Х.